Інтерв'ю багаторазової чемпіонки світу та Європи з шашок-64 Юлії Макаренкової, екс-киянки, яка нині проживає в Харкові.
Юлія Макаренкова: Перемог було так багато, що я їх давно перестала рахувати
У шашки, як і в шахи, Юлію Макаренкову навчив грати батько ще у 4 роки. Коли дівчинка навчалася у третьому класі київської ЗОШ №185, до їхньої школи прийшов Михайло Борисович Литвиненко та провів спочатку першість класу з шашок, а потім і першість школи. Юля із задоволенням взяла там участь, а потім скористалася пропозицією тренера прийти до шашкового гуртка. Заняття проходили у невеликому клубі при Будинку піонерів Ленінградського району Києва. Школу закінчила зі срібною медаллю. Улюбленими предметами у школі були алгебра та геометрія, які вела відмінний педагог Лілія Федорівна Ніколаєнко.
– Чим особисто Вас привабили шашки?
– Мені дуже подобалося проводити час у шашковому гуртку. Михайло Борисович робив усе, щоб дітям було там цікаво: ми грали між собою у турнірах, обов'язково отримуючи за перемогу якісь призи, наприклад, листівку чи календарик, вирішували блискучі комбінації, коли одним ударом можна було зрушити з дошки половину комплекту, у перервах грали у бадмінтон чи футбол. Загалом весело проводили час.
– У шашках дуже багато залежить від удачі?
– Звичайно, від удачі багато залежить, але як говориться у відомому прислів'ї: «Щастить найсильнішим!»
– Деякі скептики кажуть, що сучасні шашки, порівняно з тими, що були за совєцьких часів, здрібніли. Ви з цим згодні?
– Ні, я з цим не погоджуюся. Це можуть говорити тільки ті, хто в шашки або не грав, або не розуміється на них. Так, я згодна з тим, що з появою комп'ютерних шашкових програм стало легше аналізувати варіанти, давати оцінки якимось позиціям, але вміння грати своєю головою все ж таки важливіше. Тим більше зараз, адже сучасні шашки – це шашки з жеребкуванням початкових позицій, так звані «літаючі шашки», де потрібно показувати не тільки «зубріння» варіантів, але і глибоке розуміння позиції і далекий розрахунок.
– Хто з Ваших суперників найбільше запам'ятався і чому?
– Важко відповісти на це запитання. Яскравих особистостей у шашках дуже багато. Наприклад, багаторазова чемпіонка світу з 100-клітинних шашок Ольга Левіна. 1993 року на чемпіонаті України серед жінок після шести турів Ольга йшла невдало, набравши всього 2,5 очка, сильно відстаючи від лідерів. Але, зібравшись, вона виграла всі (!) 7 партій, що залишилися, і стала чемпіонкою України. Чим не приклад для наслідування. До речі, в тому турнірі мені пощастило – я встигла зіграти з Ольгою внічию. А ще їй належить рекорд: 11 очок із 11 можливих на чемпіонаті світу!
– Скільки перемог у Вас за всю спортивну кар'єру? Які з них найбільше запам'ятовуються?
– Якщо чесно, то перемог було так багато, що я давно перестала їх рахувати. Основні – це перемоги на двох чемпіонатах колишнього СССР у 1988 та 1990 рр., на двох чемпіонатах світу у 1994 та 1999 рр. та двох чемпіонатах Європи у 2002 та 2007 роках. Ще 9 разів вигравала чемпіонати України, один із них у шашки-100. Можу похвалитися тим, що брала участь у всіх (!) чемпіонатах світу та Європи секції-64 FMJD, починаючи з 1993 року, і жодного разу не займала місце нижче п'ятого. Найбільше запам'ятався чемпіонат Європи 2002 року у Дніпропетровську. Його організатор Євген Йосипович Уріх довго вмовляв мене не їхати на цей турнір, тому що я збиралася брати із собою піврічного сина, і, мабуть, він боявся, що моя дитина якимось чином завадить провести чемпіонат на високому рівні. Але я таки приїхала і стала там абсолютною чемпіонкою Європи, хоча це було нелегко – у перервах між партіями доводилося годувати сина грудьми. Справлятися з маленькою дитиною усі дні чемпіонату допомагав мій чоловік, тож це і його перемога!
– Чим Ви зараз займаєтеся?
– Виховую двох синів та професійно займаюся шашками.
– Чи були випадки, коли шашки якось допомагали Вам у життєвій ситуації?
– Якось шашки дуже сильно допомогли мені в університеті (я закінчила механіко-математичний факультет Київського університету) скласти іспит з теоретичної механіки. Викладач, дізнавшись, що я добре граю в шашки, запропонував мені замість складання іспиту зіграти 10 партій у шашки, але з умовою, що якщо я виграю всі 10 партій, то отримую оцінку «відмінно», якщо ж він робить хоча б одну нічию, то «незадовільно». Я із задоволенням погодилася і блискуче впоралася зі своїм завданням. Це на той момент була єдина «п'ятірка» у моїй заліковці.
– Як проводите свій відпочинок? Ваші захоплення зараз?
– На відпочинку люблю плавати, засмагати, грати у настільний теніс та у карти. Відпустку люблю проводити на морі із сім'єю. Минулого року добре відпочити не вдалося, довелося поєднувати приємне з корисним: грати і відпочивати одночасно (турнір проходив у червні в Євпаторії). Вдома, коли є вільний час, граю в Інтернеті на ігровому сервері «Гамблер». Колись у дитинстві колекціонувала календарики, їх у мене зібралося понад 3000 штук.
– Ваше улюблене свято?
– Звісно ж Новий рік! Тому що разом із ним приходять нові надії, забувається про все погане, що було в попередньому році.
– Який найбільший подарунок Ви отримували на свій день народження?
– Коли виповнилося 25 років, я тоді перебувала в Ізраїлі, і моя рідна сестра подарувала 3-денну путівку на курорт Ейлат, який знаходиться на Червоному морі. То були незабутні враження. Загалом я, як і будь-яка жінка, більше люблю отримувати подарунки, ніж дарувати.
– Багато спортсменів знайомляться зі своїми майбутніми обранцями на змаганнях. А як ця подія сталася у вас?
– Я не виняток. Із нинішнім чоловіком Валерієм познайомилася в Алушті 2000 року. У мене там були збори з шашок, а він грав у шахи на етапі відкритого Кубка Росії. У вільний час ми грали у настільний теніс у дворі приватного пансіонату, де мешкали. Там і познайомились. Нині у моїй родині двоє синів. Старшому Артему 12 років, а молодшому Сашкові – 7. Вони навчаються у школі з поглибленим вивченням іноземних мов. Чоловік працює дитячим тренером із шахів.
– Ви об'їздили багато країн, де найбільше сподобалося?
– Свого часу я об'їздила майже весь Совєцький Союз, була і в інших країнах: Німеччині, Нідерландах, Франції, Ізраїлі, Польщі, Чехії, навіть у Африці побувала. Але найбільше враження справила остання поїздка на перші Всесвітні інтелектуальні ігри у Пекін. Одне тільки Олімпійське село чого варте. А красень-стадіон у вигляді пташиного гнізда! Такого високого рівня організації змагань ніколи не зустрічала.
– Яку екзотичну страву Вам доводилося їсти?
– На чемпіонаті світу з 100-клітинних шашок у 1995 році в африканській країні Малі спробувала жаб'ячі лапки. У їжу йдуть лише задні стегенця жаби, очищені від шкіри. Вони до смаку чимось нагадують курятину або ніжне м'ясо кролика. В одній порції їх – шість штук. З п'ятьма я впоралася нормально, шоста ж «застрягла» у горлі, тому що жаба (як ти її не готуй), вона і є жаба.
– Ваша мрія, як у спорті, так і в простому повсякденному житті?
– Хочу стати міжнародним гросмейстером ще й по 100-клітинних шашках, а у повсякденному житті мрію знайти себе після закінчення спортивної кар'єри.
– Що любите читати, дивитися якісь фільми, слухати музику. Що останнє читали, бачили, дивилися?
– Читати люблю щось цікаве, детектив чи «класику», але останнім часом в основному читаю дітям на ніч. Остання книжка, яку ми нещодавно закінчили – це збірка творів Олександра Волкова про пригоди Еллі та її друзів. З фільмів останнє, що дивилася – це гучна стрічка «Адмірал». Музику віддаю перевагу в стилі шансон. Люблю пісні Володимира Висоцького.
– Чи вмієте Ви грати на якомусь музичному інструменті?
– На жаль, ні. Колись мріяла навчитися грати на гітарі, але так і не склалося. Зате дуже люблю співати.
– Яку найбільшу суму грошей доводилося тримати у руках?
– Не скажу про суму, ніколи над цим не думала, але найбільшу купюру, яку доводилося тримати в руках – це 500 євро.
– Якби була можливість мати необмежену кількість грошей, щоб зробили?
– Я ніколи не прагнула мати таку кількість грошей, тому мені важко відповісти на це запитання. Можливо, поїхала б у навколосвітню подорож.
– З ким із відомих спортсменів, акторів, політиків, музикантів тощо доводилося зустрічатись?
– 1989 року в Сімферополі в готелі «Москва» мені одного разу довелося проїхати в ліфті з Олександром Розенбаумом. А 1991 року в Одесі в готелі я випадково познайомилася з футболістом київського «Динамо» Олегом Саленком.
– Якби Ви стали Президентом України, що б зробили насамперед?
– Зробила б російську мову другою державною, оскільки насильницька українізація у школах робить нинішнє покоління безграмотним – у результаті діти не знають ні російської, ні української. Ще скоротила б кількість чиновників удвічі, починаючи з Верховної Ради.
– Ви стежите за модою? Ваш улюблений стиль одягу?
– Якщо чесно, не дуже стежу за модою. Одягаю завжди те, що мені подобається, і в чому комфортно почуваюся.
– Ви віддаєте перевагу золотим або срібним прикрасам?
– Вважаю за краще тільки золото.
– Косметикою якої фірми Ви волієте користуватися?
– Якщо говорити про креми, то користуюся косметикою фірми «Біокон». Так би мовити, підтримую вітчизняного виробника. В іншому віддаю перевагу не дуже дорогій, але якісній продукції: «Оріфлейм», «Ейвон» та інші.
– Що зазвичай намагаєтеся не робити перед змаганнями?
– Перед відповідальними змаганнями намагаюся не стригтися. А після програшу, обов'язково змінюю ручку, якою записую партії, та одяг.
– Ви за характером хто: сангвінік, холерик чи меланхолік?
– Я досить емоційна людина. Думаю, у мені поєднуються кілька типів характеру. Але точно я не меланхолік.
ДОСЬЄ
Макаренкова Юлія Володимирівна, шашкістка.
Народилася 2 вересня 1973 року у Києві.
Дворазова чемпіонка світу та Європи.
1996 року закінчила Київський Університет ім. Шевченка.
Тренер – Валерій Альбертович Шалімов.
ДОВІДКА
Улюблені:
Колір – синій, зелений.
Квіти – гвоздики.
Страва – піца власного приготування.
Напій – морс.
Фільм – «Біле сонце пустелі».
Казка – «Попелюшка».
Співаки – Алла Пугачова.
Число – 7.
Імена – Єлизавета та Олексій.
Пора року – літо.
Місто – Київ.
Країна – Україна.
Віктор Куленко, газета «Собитіє».