У 2023 році спортсмен Іван Фідик був дуже популярним інтерв'юєром. У вересні він спілкувався з Вірою Чопик з Media Дрогобича, у грудні – із Олексієм Дорофтей  з інтернет-ресурсу Високий замок. Так хто ж такий спортсмен Іван Фідик? Спробуємо розказати.

Біда майже завжди неочікувано приходить. Важко повірити у те, що стається. Але воно стається. Так вийшло і в Івана Фідика. Після 15-ти років почав зір втрачати. Зовнішній світ, те, що кожен з нас бачить і без чого важко собі уявити своє повноцінне існування, для непідготовленого до дорослого життя юнака почав катастрофічно зникати. Але сьогодні він заслужений майстер спорту України і бореться на рівних із зрячими гравцями світу. Так було і на Кубку України, який у лютому 2025 року відбувся у місті Кам'янське, що на Дніпровщині, так було і на чемпіонаті світу з португальських шашок у Португалії. Як же ж спортсменові вдається із вадами зору не тальки зростати у майстерності, але й постійно перемагати? Про це мова далі...

«Це – як у кіно. Як фільм закінчується тим, що гасне екран та все зникає – і зображення, і звук, так і в нього приблизно вийшло. Дякувати Богові, «звук» не зник. Чує чудово. А ось зір втратив повністю. Знадобився час, терпіння й неабияка сила волі для того, щоб не зламатись, не впасти у відчай, а пробувати жити далі. Як відбувалась адаптація до нових умов? За що «чіплявся», хто й що рятувало, коли відчай накочувався? Про це та багато інших труднощів та випробувань, які випали на долю тодішнього юнака, спробували довідатись у розмові з теперішнім триразовим чемпіоном Європи та п’ятиразовим чемпіоном світу з шашок серед людей з вадами зору, заслуженим майстром спорту України та майстром спорту міжнародного класу Іваном Фідиком».

Іван Фідик на один із урочистих прийомів спортсменів- паралімпійців у Канаді

Дуже важко було на початку

– Давайте нашу розмову, пане Іване, почнемо із самого початку. Де й коли народилися? Яку школу закінчили?

– Народився я 2 липня 1977 року в Дрогобичі. Навчався у середній школі № 5. Після дев’ятого класу, втративши зір, змушений був перервати навчання. Дуже важко було на початку. Не знав куди себе подіти. Словами не передати те, через що перейшов. Але, врешті-решт, заспокоївся, зібрав рештки волі в «кулак», серйозно над своїм майбутнім задумався. На що здатна, де може реалізувати свої здібності незряча людина? Як і багато інших таких людей, як я, записався на курси масажистів у Підгірцях на Стрийщині. Навчання тривало два роки. Щопонеділка сідав без всякого супроводу на автобус Дрогобич-Журавно, а в п‘ятницю повертався назад додому. Навчання мені подобалось.

Старанно оволодівав необхідними для цієї професії навичками. Дуже прагнув цього і робив все необхідне для того, щоб після курсів без усілякої там адаптації та сторонньої допомоги почати заробляти на життя. Головне для масажиста – мати чуття в руках. Ця праця, крім заробітку, багато іншого мені дала. Вона розвинула мою уяву. Я навчився пальцями, доторкнувшись до когось чи чогось, отримати потрібну мені інформацію.

Гадаю, що мало хто з моїх сьогоднішніх суперників, будучи незрячим, може «читати» партії так об’ємно та виразно, як я. Під час сеансів одночасної гри можу з трьома суперниками грати. Чутливість у пальцях, як і силу в руках, допоміг розвинути масаж. Силу, яку маю в руках, вона у шашках, знаєте, ні до чого (посміхається, – ред.), а чутливі пальці – помічна річ. І ще одне. Працюючи масажистом у Трускавці, а це праця, повірте мені, дуже виснажлива, я здобув упевненість у власних силах, повірив, що не пропаду на цьому світі. Не стану тягарем для сім’ї, найближчих людей. Дуже тішуся, що мені це вдалося. Якісь побутові труднощі через мене дружина, звісно ж, має, але для сім’ї я не став обтяжливим.

25 років масажистом відпрацював

– Якщо не помиляюсь, ви тепер повністю присвятили себе шашкам. Але ж так було не завжди. Досить довго, добираючись щодня з Дрогобича до Трускавця, від «дзвінка» до «дзвінка» працювали на курорті в Трускавці? Як давали собі раду з пересуваннями, орієнтацією у просторі?

– Жодних труднощів із доїздом, добиранням до місця праці в мене не виникало. Масажистом відпрацював цілих 25 років. Розпочав свою «кар'єру» (сміється, – ред.) у 1994 році, а завершив її у 2019 році. Мабуть, працював непогано, бо ще сім років тому за зароблені гроші купив собі помешкання в Трускавці. Тож потреба в доїзді відпала. Але й тоді, коли щодня до роботи добирався, скривдженим, ображеним на перевізників, до яких доволі часто мають претензії пасажири, не був. Життя навчило мене задовольнятись тим, що є, що маю.

До цієї гри з дитинства тягнуло

– Сьогодні ви – триразовий чемпіон Європи та п’ятиразовий чемпіон світу із шашок серед людей з вадами зору. Здобули визнання, чисельні нагороди маєте. Ви – знана, шанована людина. А як ваш шлях до світу шашок починався?

– Із дитинства тягнуло до шашок. Почав грати у ранньому віці. А потім, після дев’ятого класу, велика перерва була. Інші виклики підготувало мені тоді життя. Лише згодом, повернувши собі упевненість у власних силах та твердо, скажімо це так, відчувши землю під ногами, знову почав грати. Із 2007 року роблю це на постійній основі. Почав перемагати. Спочатку на обласних змаганнях, а вже потім – на всеукраїнських турнірах. Чемпіоном країни став. Звання майстра спорту здобув. Комусь, можливо, цього б вистачило, але не мені. Я прагнув більшого. Що вийшло з цього – самі знаєте. Я продовжую робити те, що в мене виходить найкраще. Маю втіху, коли на честь моєї перемоги, як, наприклад, у серпні цього року у Варшаві, де відбувся черговий чемпіонат світу, чи в іншій європейській столиці, лунає гімн моєї Батьківщини. До речі, щодо гімну. Це трапилось у 2014 році у тій же Польщі. Якраз тоді, коли Іловайська трагедія відбулась. Щойно завершився черговий чемпіонат світу, на якому свою вирішальну партію я програв росіянину. Мій головний суперник став чемпіоном світу, а я – срібним призером. Нас вже вишикували для нагородження. На честь чемпіона мали гімн росії виконати. Так гірко й боляче ще ніколи не було на душі. Не міг змиритися з поразкою і боляче переживав: дуже мені залежало, щоб гімн України тоді пролунав, а не росії. І раптом… Замість гімну росії лунає гімн України. Уявляєте! Як було мені сказано, в чемпіона від образи аж грамота з рук випала. Потім організатори вибачились. Мовляв, переплутали. Але всі все правильно зрозуміли. То не помилка була, а такий собі презирливий ляпас, демонстрація неповаги до країни-агресора. Сьогодні, коли Україна має екзистенційну війну, мені, як ніколи раніше до цього, залежить на тому, щоб брати гору, перемагати найсильніших конкурентів. Це мій особистий доробок в утвердженні України у світі. Нехай якомога більше людей знає, що ми не якісь там невдахи та аутсайдери, а сильна, обдарована Богом нація, якій до снаги заявити про себе в повний голос, перемагати там, де раніше ніхто нас за конкурентів не вважав.

У 1997 році, коли Іванові було 20 років, він ще встиг взяти участь в Чемпіонаті Дрогобича, де зайняв II місце. До 22 річного віку молодий чоловік припинив заняття повністю, оскільки став абсолютно незрячим. Тоді він ще не знав про існування спеціальних шашківниць та шашок, на яких можна грати на дотик. Перерва у спорті тривала довгих 5 років. У цей період Іван Фідик одружився, у нього народилися діти й загалом він жив повноцінним життям, працював масажистом, але шашок в його житті не було.

Найчастіше з комп’ютером спарингує

– У житті кожного з нас є люди, які відіграють особливу роль у нашому становленні та утвердженні. Від чогось рятують, опікуються нами, ангелами – хоронителями, і так можна сказати, стають. А як у випадку з вами?

– Якщо про шашки говорити, то такою людиною для мене став тренер Олександр Хрипунов. Був період у моєму житті, коли, втрачаючи зір, продовжував грати в шашки. Так тривало до того часу, поки ще не блукав повністю в темноті, а ще щось розрізняв, бачив світло й тіні. Це мені дозволяло, хоч і невиразно, але все ж таки орієнтуватись на шашковому полі. Але настав момент, коли я повністю втратив зір. Тоді не міг собі навіть уявити, що, перебуваючи в такому стані, зможу не просто повноцінно грати, а ще й перемагати на турнірах вищої проби. Довелось взяти тривалий тайм-аут. Не до шашок було мені тоді. Але під час однієї із зустрічей у товаристві незрячих зустрів Олександра Хрипунова. Він повернув мені віру у власні сили, змусив повірити, що, якщо дуже сильно захочу й буду регулярно за спеціально розробленою методикою тренуватись, зможу, повернувшись до улюбленої гри, перемагати найсильніших. Спеціальну дошку для незрячих видобув. І почав я по-новому, крок за кроком «оволодівати» нею. Розвинув в собі просторову уяву, навчився за допомогою дотиків безпомилково визначати місце фігурок на дошці. Не все на початку вдавалося. Але я не здавався. Продовжував йти окресленим тренером-наставником шляхом. Дуже помічним на цьому шляху виявився для мене й комп’ютер, з яким не просто регулярно граю, а ще й вивчаю теорію шашкової гри, аналізую партії.

Якось під час зустрічі в Дрогобицькому УТОС (Українське товариство сліпих) Іван знайомиться з львівським тренером Олександром Хрипуновим і той пропонує йому грати в шашки на дотик. Так почалося підкорення шашківниці заново, але уже за допомогою пальців та сили просторової уяви. Це був 2006 рік, а вже у 2007 році дрогобичанин виграє чемпіонат області серед людей з вадами зору. Відтак Іван Фідик бере участь і в загальному чемпіонаті області серед здорових, що дало йому змогу виконати нормативи на кандидата в майстри спорту. Згодом спортсмен стає призером першості України серед незрячих, і у 2009 році вперше у складі національної збірної бере участь в Чемпіонаті світу серед спортсменів із вадами зону. Здобуте високе 4 місце було для нього самого приємною несподіванкою, і це надихнуло працювати ще більше. У цей час і по сьогодні Іван Фідик на постійній основі тренується у львівського тренера Івана Ільницького.

Іван Фідик на подіумі (у жовтій футболці) та Іван Ільницький (крайній справа)

І ось нарешті перше «золото» міжнародних змагань: у 2013 році Іван Фідик виграє Чемпіонат Європи (Білорусь). А у 2016 році – він дрогобичанин стає чемпіоном світу серед незрячих в Болгарії, за що його визнали найкращим інваспортсменом року.  Світовий олімп з того часу наш краянин покорив ще тричі в особистому заліку (2017, 2019, та 2023 рр) та один раз в командному(2021), ставши таким чином 5-разовим чемпіоном світу. Станом на сьогодні Іван Фідик також тричі виграва Чемпіонат Європи. Також тричі поспіль вигравав обласні турніри Львівщини серед здорових спортсменів.

Третє місце на чемпіонаті Європи в Трускавці

– Якщо не помиляюсь уперше смак до перемог на змаганнях вищої проби до вас прийшов у 2012 році на чемпіонаті Європи…

– Звісно, що третє місце на чемпіонаті Європи, який тоді в Трускавці відбувся – це велике досягнення. Неймовірно зрадів, тішився як дитина. Але відчував, що зможу більшого досягти: у Трускавці із дев’яти зіграних мною партій лише одну програв. Після змагань разом із тренером проаналізували мій виступ, а також гру суперників. І відразу ж почали підготовку до наступного чемпіонату Європи. Мабуть, ми непогано попрацювали: вже через рік, у 2013 році в білоруському Гродно, я виграв вісім із дев’яти зіграних партій. Одну звів унічию. Це дозволило уперше стати чемпіоном Європи. Ще через рік зарахували до збірної України. Міністерство молоді й спорту відтоді виплачує мені стипендію. Після цього я поєднував роботу масажиста з тренуваннями та виступами на турнірах серед шашкістів-професіоналів. Робота масажиста в Трускавці залежить від напливу відпочивальників. Є люди – працюєш, немає – не працюєш. Тож не можу сказати, що був перевантажений, перепрацьовував. Але, тим не менш, це відволікало. Так тривало до 2019 року. На той час я вже зміг дозволити собі придбати помешкання в Трускавці. Став більш-менш забезпеченим. Можна було й далі працювати масажистом, але відчув, що, якщо хочу підтримати рівень, якого вже досяг у шашках, потрібно від роботи масажиста відмовлятись, що я й зробив. Із 2019 року повністю віддаю себе змаганням за міжнародною системою, за якою шашкова дошка складається із 100 клітин, і за бразильською – 64 клітини. Грошей великих не заробляю, але займаюсь улюбленою справою. Маю можливість подорожувати, бувати в різних країнах. І, звісно ж, утримувати сім’ю.

«Шашки дають мені можливість подорожей, дуже часто змагання проводять у містах поблизу моря, і навіть у старовинних замках. Через шашки я відкриваю для себе світ. Це нові враження і нові знайомства з цікавими людьми».

Сам собі випробування влаштував

– Цього року, із 16 по 19 листопада, в Португалії відбувся чемпіонат світу із так званих португальських шашок. Ви – один із його 32 учасників. Єдиний незрячий, всі решта – фізичних вад не мали. Португальські шашки, або чекерс іспано-португальський, як їх ще називають, не зовсім ваша «спеціалізація». Що спонукало Івана Фідика до участі в цьому турнірі?

– Якось раптово все сталося. Ще за місяць до чемпіонату навіть не знав, що існує така гра, як чекерс іспано-португальський. Це, як виявилося, зовсім інші шашки. Гра відбувається за іншими, ніж у міжнародних шашках, правилами. Не можна, наприклад, бити назад, як у класичних шашках. Мені захотілося влаштувати собі випробування. Близько місяця, готуючись до чемпіонату, тренувався разом із відомим у минулому дрогобицьким шашкістом Ярославом Муликом. Коли надійшов час, у супроводі дружини полетів до розташованого на узбережжі Атлантичного океану міста Віана-ду-Каштелу. Нас добре зустріли. Майбутніх суперників моя поява, коли вони довідались, що змагатись доведеться з незрячим шашкістом, неабияк спантеличила. Один я виявився таким. Сім партій довелось зіграти. У трьох виграв, чотири звів унічию. Цей результат у разі сприятливого збігу певних обставин дозволяв навіть третє місце посісти. Не дуже добре зрозумів, як і чим керувались судді, але мені присудили п’яте місце. Чесно кажучи, розраховував на більше, але маємо те, що маємо. Додому, згідно з правилами змагань, за якими нагороди за підсумками турніру вручаються не лише трійці призерів, а шести з найкращими результатами учасникам, повернувся з кубком та грошовою премією. Сподіваюсь, якщо Богові буде угодно, бодай ще раз спробувати сили у такому турнірі. Підготуюсь краще, прагну реваншу.

Іван Фідик, 5 місце у Португалії

І Іван спробував, у 2025 році. Покращити місце не вдалося, але вразити спортсменів, що приїхали на змагання до Португалію, зумів. 

І в шашках фізична підготовка має значення

«Шашки – це не лише про розумову діяльність. Хороша фізична підготовка також має важливе значення для гри. Класична партія триває 45 хвилин, а партія зі швидких шашок-рапід — 15 хвилин.  Включається годинник і кожна відбита секунда посилює психоемоційне навантаження, бо розумієш – коли в цейтноті «висить прапорець, то навіть  виграшна позиція може обернутися  нічиєю, а то й взагалі програшем. Тож напруга у вирішальних поєдинках зашкалює. А фінальні змагання взагалі можуть тривати й по 5 годин поспіль, тож тут навіть лише висидіти потрібні сили», – розповідає Іван Фідик.

– Шашки – це не той вид спорту, де фізична підготовка учасників, як, наприклад, у гирьовому спорті, має вирішальне значення. З іншого ж боку, баталії за шашковою дошкою, під час яких учасники у пошуках кращих для себе і невідпорних для супротивника ходів, по чотири-п'ять годин з крісла не встають, без гарної фізпідготовки не виграєш. Що робите для того, щоб не випасти з «дистанції»?

– Фізична підготовка, безперечно, і в шашках має велике значення. Бо якщо заболить спина або ж голова під час гри – думати не зможеш. У такому стані не виграєш. Одного разу на чемпіонаті світу в Болгарії мені довелось грати з температурою 38,5. Важко було. Не пам’ятаю вже як, але партію не програв. Двобій завершився нічийним результатом. Що я роблю для того, щоб під час турніру здоров’я не підвело? Свій день починаю з ранкової молитви. Після цього – руханка. Мої фізичні вправи тривають не дуже довго, але роблю їх регулярно та системно. Пропусків не допускаю. Особливу увагу надаю розтяжкам. Тут вже, як кажуть, агітувати мене не треба. Як масажист із великим досвідом, добре знаю, яке значення у фізичній підготовці мають вправи на розтягнення. Дуже люблю плавати. Зазвичай раз на тиждень знаходжу час, щоб відвідати басейн у Трускавці. Плаваю не дуже швидко, але безперервно. Найбільше кроль люблю. Добряче «розігнатись» можу. Але, оскільки в басейні завжди багато людей плаває, переходжу на брас. Стараюсь у всьому дотримуватись розпорядку дня. Не переїдаю. Дисципліна має бути у всьому.

Пізнає життя через дотики та звуки

До слова, Дрогобичем спортсмен часто пересувається абсолютно самостійно за допомогою лише телескопічної тростини. Каже, що ще років 10 у місті стан доріг та тротуарів тут був просто катастрофічний для незрячих, але зараз ситуація кардинально змінилася, появилися також спеціальні рельєфні доріжки, й це значно полегшує життя. Рідне місто пан Іван знає напам’ять і бачить у своїй уяві. Каже, що Дрогобич прекрасний.

Попри те, що незрячий чоловік не може візуально насолоджуватися краєвидами, відчуття радості він отримує від дотиків, звуків, подуву вітру, ніжних променів сонця, плюскоту хвиль, що омивають морський берег. А буквально минулого тижня Іван Фідик здійснив свою давню мрію: за допомогою друзів він підкорив Говерлу. Каже, що емоції зашкалювали: ці відчуття, які опанували його на вершині, неможливо передати словами.

Молоді чемпіон радить шашки для розвитку розумових здібностей. «У нас зараз дуже модно ходити в тренажерний зал, щоб накачати м’язи – це безумовно добре. Але часто люди забувають, що мозок теж потребує тренування та поживи», – підсумовує чемпіон.

У 2025 році Іван Фідик брав участь в Кубку України з шашок-64 (класична версія) серед чоловіків. У класичній програмі поразка в останньому турі фавориту та переможцю турніру – гросмейстеру Феліксу Шепелю з Дніпра – не дозволила потрапити до топ-5. У швидкій грі, де темп гри значно пришвидшується, шашкіст зі Львівщини виступив краще – 7-ме місце та виграш у двох вирішальних турах! У блискавичній грі боротися за високі місця було дуже важко, адже темп гри складав лише 3 хвилини на гру із додаванням 2 секунд за зроблений хід (15-те місце): для спортсмена без зору такі турніри – це справжнє випробування. І хоча цього разу в особистому заліку до трійки Іванові Фідику увійти не вдалося, проте саме його результати допомогли команді Львівської області, до складу якої також увійшли Руслан Монич з Турки та Зоряна Анісімова з міста Новий Розділ, вибороти два срібних та один бронзовий кубки у командному заліку!!!

Солідарність у біді рятує

– Що ви порадите людям, які сьогодні потрапляють у складні життєві обставини?

– Важко тут щось універсальне, щось таке, щоб допомагало, полегшало біль всім, порекомендувати. Краще скажу, що мені допомагає.

Намагаюсь побільше в церкві бувати, помолитись. Зазвичай на Службу Божу ходжу до церкви Святої Трійці у Дрогобичі. Якось мені легше туди з Горішньої Брами, де живу, потрапити-добратись, хоч в нашому мікрорайоні є церкви, до яких ближче. Але я звик до входу до церкви Святої Трійці, без труднощів з нашого розташованого у гірській частині міста мікрорайону до того благодатного місця «спускаюсь». У Святій Трійці відчуваю особливу ауру. Це дається взнаки відразу ж, тільки-но поріг перейду. Правду кажучи, легше, світліше на душі стає. Спробуйте, щиро довіртеся Богові – і відразу ж величезний зворотний ефект відчуєте. Що тут ще можна сказати? Добрішими треба бути одне до одного, найперше – до внутрішньопереміщених осіб. Співчувати, допомагати їм маємо. І нікого не засуджувати, якщо хтось навіть чимось провинився.

Збірна України на чемпіонаті світу