У професійному ком’юніті його по-свійськи називають найбородатішим тренером Кам’янського. Його троє дітей з рідкими іменами, для яких він не тільки батько, а й вимогливий наставник, мають вже чималі результати у шашкових змаганнях. Навіть ті, хто не має відношення до шашок, могли почути, як натхненно він співає українські пісні на публічних міських заходах.

Про дитячі захоплення музикою, книжки – як важливий складник життя, перший шашковий програш, що спрацював як мотиваційний поштовх, дружину, розумнішу за себе, а ще про свої захоплення, тренерську місію й навіть про те, що іноді виводить з рівноваги, а часом й зриває «кришечку» – відомий в Кам’янському тренер з шашок Дмитро Савінський розповів в інтерв’ю «Пильному погляду».

– Дмитре, які найяскравіші спогади пов’язані з Вашим дитинством?

– Насамперед перемога у регіональному музичному конкурсі. Я займався у музичній школі. У четвертому (а можливо навіть й у третьому) класі «музикалки» мене взяли до камерного оркестру, яким керувала моя вчителька зі скрипки Людмила Андріївна Костіна. Вже й важко згадати як то сталося, але вже у п’ятому класі я став солістом того колективу. В тому році ми й перемогли в регіональному конкурсі.

А взагалі моє дитинство пройшло на першому мікрорайоні Лівобережжя. Встиг понавчатись там у чотирьох школах, випустився вже з останньої – 23-ї.

– Ким мріяли стати у дитинстві?

– Було багато думок щодо різних професій. Мріяв про долю героїв фантастичних книжок, які читав у великій кількості. За день у 8 класі міг легко «проковтнути» 700 сторінок.

– А де навчались після школи, який шлях подолали, доки знайшли себе у тренерстві?

– Після школи закінчив Дніпровський державний технічний університет як спеціаліст фізики твердого тіла. Пізніше, вже працюючи тренером, закінчив Харківський національний педагогічний університет імені Григорія Сковороди (методи викладання фізичного виховання) та Дніпровський державний аграрно-економічний університет (магістр менеджменту).

– Пам’ятаєте, коли вперше спробували себе у грі в шашки, та що саме так захопило?

– Коли мені було років 15, ми з дорослим сусідом грали та разом розв’язувати шашкові задачі. Але саме захоплення цією логічною грою прийшло до мене вже в більш дорослому житті. Якось під час відпочинку з друзями один хлопець обіграв мене під нуль багато разів. Не допомогла мені, навіть, фора у три шашки. Це мене дуже зачепило, і тоді я почав вивчати шашки більш детально й систематично займатися. Доволі швидко виконав перший розряд. Мій тато добре грав у шахи, а я став першим шашкістом у родині.

– Які свої успіхи як гравця вважаєте найбільшими?

– У складі команди Дніпропетровської області я став володарем Кубка України з шашок-100.

– А як виникло бажання стати тренером?

– Якось почув як Ігор Губарєв (голова Федерації шашок міста Кам’янського, професор кафедри фізичного виховання Дніпровського державного технічного університету – прим. ред.), до якого я інколи заходив на тренування, пропонував своїм учням роботу тренера. Я підійшов до нього і запропонував свою кандидатуру.

– Пам’ятаєте своїх перших вихованців, які відзначився на турнірах?

– Так, на першому ж чемпіонаті міста серед дітей мої учні Тетяна Зайцева, Денис Замковий та Валерія Козлова зібрали «урожай» з чотирьох нагород.

– Вже з позиції не тренера-початківця, а наставника зі значним досвідом: що є головним правилом у розкритті потенціалу юних шашкістів?

– Високі вимоги з першого дня тренувань. Наскільки людина, не зважаючи чи це дитина, чи доросла людина, може – стільки я і вимагаю.

Дмитро Савінський і Марія Гомілко

– Ваші діти Добриня, Зоряна та Волємір теж шашкісти та вже досягли високих результатів у шашковому світі. Це данина сімейним традиціям?

– Це їх вибір, який я підтримую.

Дмитро Савінський і його діти Добриня, Зоряна, Волємір

– Чув, що зустріч зі своєю дружиною Ви вважаєте доленосною. Розкажіть про історію знайомства з нею.

– Ще до нашого знайомства так склалось, що батько моєї музи був військовим, і коли пішов на пенсію, родина обирала різні міста де осісти назавжди. Обрали саме Кам’янське, тоді ще Дніпродзержинськ. На зустрічі Нового 2002 року ми з Наташою познайомилися, 2003-й вже зустрічали як пара. У 2005 році офіційно зафіксували статус нової родини.

Дмитро Савінський і його дружина Наталія

Наташа з самого початку підкорила мене силою свого інтелекту та красою. Досі відчуваю наскільки вона розумніша за мене. Гарних дівчат поруч було багато, але таку розумну я зустрів вперше. Дуже вдячний їй, що вона завжди тримає мене за руку й зупиняє, коли роблю «дурню».

– Що маєте на увазі? Ви начебто здаєтесь людиною врівноваженою, що ж може вивести Вас з цього стану?

– На жаль із цим є проблеми. Не так вже й легко вивести мене з рівноваги. Я можу місяцями бути спокійним, але як «кришечку» зірве, тиждень і більше повертаюсь до рівноваги. А причини не такі вже й рідкі – нахабство, хамство, брехня з боку інших людей.

– Що вважаєте своїм козирем, коли з кимось конфліктуєте?

– Стараюсь чітко формулювати думки, швидко обробляти інформацію, буди чесним перед собою. Також завжди в пригоді стає інтелектуальний багаж, в який вкладено великий обсяг часу. Але, на жаль, коли втрачаю рівновагу – можу поводитися як дурень. І дружина, яка завжди поруч, допомагає швидко повернутись в нормальний стан.

– Шикарна борода стала Вашою візитною карткою. Це свідомий елемент іміджу, чи просто частина природного стилю життя?

– Я вірю що Той, хто мене створив, краще знає як я маю виглядати. Тож борода сама росте.

– Хто сьогодні входить у Ваше близьке коло?

– Це різні люди: майстри музики та єдиноборств, тренери з різних видів спорту, філософи, оточення, з яким я займаюсь йогічними практиками.

– Ви колись казали, що тренер має бути не просто наставником у спорті, а й «тренером особистісного росту». Що саме мали на увазі?

– Тренер, на мій погляд, в першу чергу, – коваль, що з пухкої збіднілої руди – створює якісні клинки. Вважаю, що будь-який тренер має усвідомлювати свою відповідальність перед Вищими Силами, за душі, що зустрілися на його шляху. Тому на першому місці – високі людські якості, на другому – фізичне та психічне здоров’я і лише на третьому – шашки.

– Знаю, що окрім шашок, у Вашому житті ще є багато захоплень. Розкажіть про них.

– Я граю на декількох музичних інструментах – фортепіано, сопілці, скрипці, гітарі. Дуже люблю співати. Мені подобається класична та етнічна музика.

Ще я дуже багато читаю.

Заняття йогою дають мені силу, гнучкість, спритність та витривалість.

Взагалі то, коли мені щось подобається, я намагаюсь вбудувати це у своє життя. Йога, музика, єдиноборства, настільний теніс і звичайно шашки, всі ці сфери діяльності з’явилися у моєму житті саме за таким принципом.

– Який природний дар Ви хотіли б мати та попросили б про нього, якби була така можливість?

– Мабуть, хотів би, щоб моя присутність викликала щирі та добрі усмішки в оточення.

– А хіба так не відбувається? Тож Ви вважаєте себе щасливою людиною?

– Щастя – то можливість бути самим собою. Отож я щасливий.

Розмовляв Віктор Куленко
Джерело: Пильний Погляд